«Україна для мене — це наші діти, те, заради чого ми й боремось». Розмова з ветераном, який пройшов шлях від оборони Києва до боїв пд Вугледаром
Володимир з позивним «Застава» розповів нам свою історію війни, поділився думками та мріями щодо нашого майбутнього, наших дітей. Чоловік у війську з 2014 року, брав активну участь у бойових операціях з оборони Києва, воював на Донбасі, у дуже гарячих точках. Сьогодні Володимир допомагає друзям-ветеранам відновитися після війни, якомога швидше інтегруватися у цивільне життя. Він також є співзасновником ГО “Міські герої”. Який шлях пройшов на війні, чим живе ветеран сьогодні, читайте далі у нашому матеріалі.
— Володимире, ви на війні ще з 2014 року. Розкажіть, як усе починалося для вас?
Так, я є добровольцем з першого дня війни. Коли у березні 2014 року оголосили мобілізацію, я одразу пішов у військкомат. До того не служив строкову, але відчував: сидіти в тилу й просто споглядати на все те, що відбувалося, — не моє. Тоді армія була у жахливому стані: у військкоматі — три людини на весь район, техніка на підприємствах — гнила і непридатна.
— Чи змінилося військо за ці роки з вашого досвіду?
Так абсолютно. У 2014–2015 роках — це практично розвал, все дуже погано, а вже у прикордонниках, які служили у 2016-2021 роках, було помітно дуже серйозну підготовку. Видно, що хлопці після навчання були заряджені, добре володіли своєю справою.
— Розкажіть, як ви повернулися на фронт у лютому 2022-го, що передувало цьому?
Я звільнився зі служби у жовтні 2021-го, планував трохи пожити цивільним життям. Але згадую, як 24 лютого 22 року сусідка забігла із криками: «Війна почалася!». Ми з товаришем пішли у найближчий військкомат, і вже того ж дня я потрапив у 72-гу бригаду, яка розгорталася під Києвом. У нашому підрозділі тоді майже всі бійці були ветерани АТО, дуже досвідчені, — це, на мою думку, й врятувало столицю.
